Щойно дитина переступає поріг школи, сучасні батьки в паніці намагаються зробити все, щоб вона ходила туди з задоволенням. Які тільки методи й прийоми не використовують батьки! І шантаж, і залякування, і винагороди у вигляді подарунків, усіляких благ і навіть грошей… Але діти зазвичай втрачають інтерес до навчання вже в початковій школі.
Нині важливо розуміти, що навчання в сучасній школі вже інакше, ніж 20 років тому. Навчання — це, по суті, потік потрібної і непотрібної, корисної і марної інформації. У потоці такого інформаційного різноманіття з усіляких джерел дитині набагато складніше вибирати, хоча сам вибір величезний.
Оскільки дитина має реальну можливість вибрати, звідки черпати знання, на жаль, вона часто робить вибір не на користь учителя. Бо той на тлі сучасних технологій виглядає нудним ретроградом, і шансів бути цікавим у нього дедалі менше. Напевно, саме тому «круті» столичні школи оснащено мультимедійними дошками, смарт-телевізорами і комп’ютерами. І навіть в оточенні цих технологій учитель втрачає конкурентоспроможність.
У складному інформаційно насиченому світі завдання вчителя — навчити дитину відсівати, фільтрувати інформацію, відрізняти брехню від істини, аналізувати, систематизувати, шукати, націлювати увагу в потрібному напрямку. Інакше пересичена інформаційним потоком дитина пізнавати нове не захоче, так само, як дитина, наївшись цукерок, не їстиме супу. І це перша причина браку мотивації до навчання. Ситу дитину неможливо нагодувати навіть смачною і корисною їжею.
Друга причина падіння інтересу до школи в дітей — це так званий ранній розвиток, який буквально захоплює батьків. Тоді, коли дитина повинна гратися, займатися творчістю і розвиватися фізично, надміру стурбовані майбутніми успіхами свого чада батьки саджають його за парту і змушують учитися. Мало того, що деякі відділи мозку ще не готові сприймати певну інформацію, не дозріли моторні функції, що дають малюку змогу сидіти і бути уважним, так іще й до цього батьки додають оціночність, даючи дитині зрозуміти, що любити її можуть і будуть тільки за те, чого вона досягла.
Завищені вимоги в цьому віці паралізують волю дитини, вона починає розуміти, що любов дорослих людей до неї не беззастережна, а залежить від її успіхів. Це суттєво порушує картину світу і геть обеззброює батьків у пошуках мотивувальних ідей. Я не проти раннього розвитку, але під раннім розвитком я не маю на увазі навчання шкільних предметів.
Додам до цього ще одну причину. Якщо через некомпетентність, безтактність, упередженість учителя (батьків) дитина отримає негативну оцінку своєї діяльності, пиши пропало — більше до цього заняття дитина не підступиться. А чує вона це у вигляді фраз: «Ой, що це ти тут накарлякав?», «Що за дурне звірятко ти зліпив?», «Не роби цього, однаково в тебе не вийде», «Краще це зроблю я», «Он дивися, як у Каті гарно, а в тебе як завжди…» Критика з боку дорослих — іще одна причина падіння мотивації.
Хвалити теж треба вміти правильно. Недостатньо просто сказати дитині: «Молодець!» Коли ви хвалите роботу, дитина має відчути, що ви не просто дивитеся на неї, а й бачите те, що зображено. Важливо зазначити деталі, які ви розглянули, розпитати, що там намальовано, зроблено, тоді дитині буде очевидна ваша зацікавленість, і вона бажатиме повторити цей приємний досвід.
Змучивши своє чадо раннім розвитком, батьки поспішають віддати його в школу теж раніше, вважаючи, що інтелектуальний рівень — єдине, що потрібно дитині для того, щоб бути успішною в навчанні. При цьому не беруться до уваги потреби дитини, її можливості сприймати і засвоювати інформацію, її фізичний розвиток, здоров’я і та ж таки здорова мотивація.
Коли діти йдуть до школи зарано, це дає негативні результати практично відразу. Біологічна неготовність дитини до школи призводить до втоми, нездатності зосередитися на завданнях, розчарувань і в результаті — до шкільної дезадаптації. І це аж ніяк не сприяє бажанню вчитися й мати від цього задоволення. Тому головний девіз першого походу в школу — «Вчасно!».
Мотивація дитини прямо залежить від позитивного ставлення до школи його батьків, їхній особистий досвід і сценарії впливають на їхні фрази про школу, оцінку вчителя і його діяльність, здатність до критики й знецінювання шкільних подій. Тому батькам слід бути гранично уважними до власних висловлювань про школу, учителів і шкільних предметів.
